Seit 18. August 2010 musst du angemeldet sein, um Seiten in Rodovid (außer der Rodovid Engine) zu bearbeiten.

Іван Самійлович Хорват b. 1713 d. 18 November 1786

Aus Rodovid DE

Person:287080

Gesamter Stammbaum
Verzeichnis der Nachkommen

Sippe (bei der Geburt)	Хорвати
Geschlecht	männlich
Gesamter Name (bei der Geburt)	Іван Самійлович Хорват
Eltern ♂ Samuel/Самуил Маркович/ Horwatt [Horwatt]
Wiki-page	wikipedia:uk:Хорват Іван Самійлович

Ereignisse

1713 Geburt:

Geburt eines Kindes: ♂ Josef (Osip) Horwatt [Horwatt]

Geburt eines Kindes: ♀ Екатерина Ивановна Хорват [Хорваты]

militär Dienst : генерал-лейтенант

Nationalität : серб

1751 Anderes Ereignis: перешёл из австрийского в российское подданство

1752 Anderes Ereignis: основал крепость Елизаветград (совр. Кировоград, Украина)

1762 Anderes Ereignis: за злоупотребления по службе указом императрицы Екатерины II лишён всех прав на землевладения, сослан в Вологду

18 November 1786 Tod: Старий Салтів, Харківське намісництво, Російська імперія

Anmerkungen

1751 року переселився в Україну і був призначений російським урядом командиром військового корпусу і правителем Нової Сербії (1752—1762), до якої приєднав чималу частину земель Запоріжжя. За утиски військових поселенців і різні зловживання 1762 року позбавлений уряду і засланий до Вологди.

До російського посла у Відні графа Бестужева-Рюміна в травні 1751 р. звернувся полковник Іван Самійлович Хорват з проханням прийняти в російське підданство кілька тисяч сербів. Імператриця Єлизавета Петрівна дала згоду і у січні 1752 р. з’явилась сенатська інструкція про поселення сербів у задніпрських місцях: від гирла р. Кагарлика до р. Турії, від останньої до гирла Кам’янки, потім на верхів’я р. Березівки і далі до Дніпра. Колоністам відводили ділянки землі, видавали кошти на придбання зброї, амуніції, заведення господарства. Так з’явились нові адміністративні формування – Нова Сербія та Слов’яносербія. Царський уряд вбачав у них своєрідну «буферну зону» між землями Нової Січі та вже російськими територіями. Офіційно ж говорилося про те, що серби будуть допомагати боронити кордони від татарських набігів.

http://alnet.com.ua/2006/05/27/515/

Предок Йована Хорвата Марко Хорват, заохочений привілеями, запропонованими Леопольдом I, переселився до Австрії у 70-х рр. XVII ст. На жаль, знаємо про нього небагато. Відомо, що він належав до старої дворянської родини і займався торгівлею. Приїхавши до Австрії, взяв прізвище Хорват, відповідно до назви селища, з якого походив. Син Марка, Самуїло Хорват, пов’язав свою долю з військовою справою. Під час турецько-австрійської війни він відзначився у битві біля Великого Варадина і став командувачем гарнізону цієї фортеці. Як великоварадинський маршал у 1689 р. від імператора Леопольда І він отримав дворянський диплом і герб «За вірність і корисні заслуги». Під команду- ванням Йована Текелі ї брав участь у військових операціях проти «куруців» під час повстання Ракоці. У 1705 р., під час облоги Великого Варадина, Самуїло Хорват, перебуваючи у складі залоги фортеці, надав значну підтримку зусиллям Йована Текелі ї для зняття блокади. У 1707 р., у складі граничарського війська Текелі ї, він особливо відзначився у битві під Кечкеметом. За військові заслуги від австрійського імператора Карла VI отримав у власність село Куртич з довколішною місцевістю на вододілі Мориша і Білого Криша. Серед населення цієї території відчувалося сильне напруження між католиками і православними та тиск католицької церкви на православних віруючих з метою прийняття ними унії. Сербська православна церква організовано протистояла таким спробам. У цьому протистоянні Самуїло Хорват проявив себе як безкомпромісний борець за збереження сербської релігійної та національної ідентичності у Великоварадинській єпархії. Як щиро і глибоко віруюча людина, він брав участь у роботі народно-церковних соборів у перших десятиліттях XVIII ст., починаючи від Байського собору в 1704 р. Йован Хорват, син Самуїла, мав військову освіту і в чині майора очолював Піший полк Поморишського кордону. Він відзначився у Війні за австрійську спадщину на баварському (1743 р.) та рейнському (1744 р.) театрах воєнних дій. Повернувшись до Поморишшя у 1745 р., він, у чині підполковника, був направлений служити у Печку. Йован Хорват користувався повагою у граничар не лише як полководець, але і як захисник та покровитель православ’я. Відомі його дари храму Святого Миколая у Печці та монастирям Ходош і Бездин. Як видатний національний діяч, він брав участь у Народно-церковному соборі у Карловцях у 1748 р., де обрали митрополитом Павле Ненадовича, який перед тим був арадським єпископом.