Seit 18. August 2010 musst du angemeldet sein, um Seiten in Rodovid (außer der Rodovid Engine) zu bearbeiten.

Володимир Лиско b. 21 September 1882 d. 19 September 1964

Aus Rodovid DE

Person:484040

Gesamter Stammbaum
Verzeichnis der Nachkommen

Sippe (bei der Geburt)	Лиски
Geschlecht	männlich
Gesamter Name (bei der Geburt)	Володимир Лиско
Eltern ♂ Василь Лиско [Лиски] b. 1852 d. 1916 ♀ Антонія Литвин (Лиско) [Литвини] b. 1846 d. 1897

Ereignisse

21 September 1882 Geburt: Камінка Струмилова

1907 - 1909 Grad der Ausbildung : Іннсбрук

1909 Ausbildungsabschluss: доктор теології

1909 Hochzeit: ♀ Іванна Анізія Цегельська (Лиско) [Цегельські] b. 1888 d. 1965

1910 Ordinierung:

1910 - 1913 Beruf : Олесько, Золочівський повіт, сотрудник

27 Mai 1911 Geburt eines Kindes: Олесько, Золочівський повіт, ♀ Володимира Марія Лиско (Купчик) [Лиски] b. 27 Mai 1911 d. 20 Juni 1976

1912 Geburt eines Kindes: ♀ Любов Олена Марія Лиско (Лешньовська) [Лиски] b. 1912 d. 2007

1913 - 1921 Beruf : Городок, адміністратор парохії

14 August 1914 Geburt eines Kindes: Городок, ♂ Роман Іларіон Марія Лиско [Лиски] b. 14 August 1914 d. 14 Oktober 1949

1916 Geburt eines Kindes: ♂ Олександр Андрій Марія Лиско [Лиски] b. 1916 d. 1991

1920 Geburt eines Kindes: ♂ Маркіян Марія Лиско [Лиски] b. 1920 d. 1945 situ.

1921 - 1948 Beruf : Сасів, Золочівський повіт

1922 Geburt eines Kindes: ♂ Михайло Йосафат Марія Лиско [Лиски] b. 1922

1930 Geburt eines Kindes: ♂ Юрій Марія Лиско [Лиски] b. 1930 d. 1998

19 September 1964 Tod: Винники

Anmerkungen

Звернемося до постатей селянина Василя Лиска (1852–1916) із с. Лапаївка біля Камінки Струмилової (тепер Кам’янка-Бузька) та його дружини Антонії (1846–1897).

Про Василя Лиска відомо, що був він сином вільного селянина Константина Лиска (1832-1914) та кріпачки Марії. Був Василь заможним і розумним, був війтом села. У 1874 році Василь одружився із Антонією (саме так записане її ім’я в метричній книзі), дочкою Івана і Катерини Литвинів. Родинні перекази передають, що ті Литвини були шляхтичами з литовськими коренями, Івана чомусь називали “ґвардзістий”. Ймовірно, то пов’язане із його попередньою діяльністю, але це ще потребує дослідження. Антонія, за спогадами її дітей, завжди пам’ятала, що є шляхетського походження і відповідно поводилася, хоч вела звичайний селянський спосіб життя. Попри нелегку селянську працю та обов’язки, які накладало велике господарство і багатодітна родина, любила читати та заохочувала дітей до книжки і науки. Сама ж найрадше бралася за молитовник. І тут виявляється її основна риса – надзвичайна побожність, яка виділяла її з-поміж інших, теж належно релігійних односельців.

У своїх споминах, написаних на схилі літ, отець Володимир, батько о.Романа Лиска, зазначав: “День мойого рождества був замітний своїм торжеством і дивний мав вплив на ціле моє життя”. Справді, цей день був особливо урочистим, бо 21 вересня 1882 року, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, кардинал Сильвестр Сембратович посвячував новозбудований храм у Камінці Струмиловій. На цьому торжестві була і мати майбутнього священика Антоніна (як частіше вживається в родинній пам’яті) Лиско, яка вранці в часі Архиєрейської Служби Божої приступила до Сповіді і св.Причастя, а пополудні привела на світ сина Володимира.

Будучи чотирирічною дитиною, цей сільський хлопчик одного разу викликав неабиякий подив дорослих, коли заявив, що буде священиком. Але тоді лише мати була схильна вбачати в словах хлоп’яти Боже Провидіння.

Завжди і всюди о. Лиско пильно дбав не тільки про душі, але й про добробут та освіту українців. Вільний від душпастирської праці час теж присвячував своїм співвітчизникам. Читав по селах лекції, організовував читальні, засновував і керував господарськими товариствами (“Сільський господар”, “Овочева шкілка”, “Українська торгівля”), домагався відкриття українських шкіл і побудови нових громадських приміщень. А ночами о. Лиско подовгу засиджувався над своїми теологічними працями, які виходили окремими брошурами, а також їх друкували в церковних часописах. Неодноразово дописував і до народних часописів, бо надавав великої ваги формуванню суспільно-громадської думки. За свою діяльність о. Володимир Лиско всіляко переслідувався польською владою, двічі був арештований. За участь у проголошенні в Городку Самостійної України в 1918 році сім місяців відбув у таборі Домб’є, звідки чудом врятувався. Та найтяжча хресна дорога випала отцеві за совєтської влади, коли він відмовився приєднуватися до Російської Православної церкви і застерігав від того парафіяльних священиків. Два рази його арештовували, стільки ж побував на жорстоких слідствах. Сім років відбув у таборах Мордовії. Повернувся у 1955 році зі знищеним здоров’ям, немічний тілом, але сильний духом.