| Seit 18. August 2010 musst du angemeldet sein, um Seiten in Rodovid (außer der Rodovid Engine) zu bearbeiten. |
Спиридон Федорович Полуботко
Aus Rodovid DE
| Sippe (bei der Geburt) | Полуботки |
| Geschlecht | männlich |
| Gesamter Name (bei der Geburt) | Спиридон Федорович Полуботко |
| Eltern | |
Ereignisse
Hochzeit: ♀ Любов Василівна Мураїді [Мураїді]
Anmerkungen
Чого тільки не чинить доля з людьми! До одних — зла, до других — добра, а буває, байдужою і до тих і до інших. З родичами ж славетного гетьмана Полуботка втяла вона злу штуку. А було се так.
Після того, як цар Петро І залучив Павла Полуботка в підземеллях своєї найбільшої тюрми, вирішив він за непокірний норов небіжчика розправитися з його родичами. А оскільки їх було багато,то наказав їх розсіяти по всій імперії. Одних запроторив до Сибіру, інших – на Соловки. Це, так би мовити, відплатив цар найріднішим гетьмана, а далеких родичів відправив за Дін, до Донських козаків. Петро сподівався, що вони зломлять їх хохляцьку непокору, а, насправді, - вийшло інакше. Ніяких козаків у Миколаївці над Миюсом не виявилося. Жили тут звичайнісінькі українці — зерносії, які колись втекли на вільні землі Дону від панщини. Тоді їх тут радо приймали без обмежень. Одна, тепер уже миколаївська родина, була з їхньої зеленої Чернігівщини.
Якби там не було, а довелося Федорі Полуботку (так звали гетьманового родича) пускати своє коріння у мирську землю. Тут у нього народився син Спиридон, який хоч і звався селянином, насправді ним ніколи не був. Найчастіше пропадав він у Таганрозі, де мав власну друкарню. Коли вибухнула війна з турками, Спиридон Полуботко був призначений до війська, але не воював, а завідував військовою друкарнею. Кажуть, що він дружив навіть з самим генералом.
Після закінчення війни генерал за добру службу Спиридона став клопотатися перед самим царем, щоб йому знову надали дворянство, яке мав його славний предок і яке скасував усім нащадкам Полуботка Петро І-й.
Але Спиридон відмовився, сказавши такі слова: «Я шаную пам’ять свого предка і кару за його вчинки несу з гордістю!»
По собі Спиридон залишив трьох дітей: двох синів і доньку. Донька чудом урятувалася від совєцької влади, вибравшись за кордон, а синів розстріляли енкаведісти.
Щодо дітей Спиридона Федоровича, то варто уточнити: у нього було не два сини і донька, а навпаки — один син і дві доньки (це уточнення внесли ростовські нащадки Полуботка).
А тепер звернемось до фактологічного матеріалу, який повідала Олена Констянтинівна Полуботько, 1926 р.н., мешканка міста Ростова над Доном, онука Спиридона Федоровича Полуботка.
Хліборобська праця не приваблювала гетьманського нащадка, а тому він за власним бажанням був направлений у військовий гарнізон нещодавно відвойованого в турків міста Карса, де він став службовцем у канцелярії новоствореної Карської губернії, а потім обійняв посаду завідувача військової канцелярією.
Одружений він був з Любов’ю Василівною Мураїді, гречанкою. Збереглася світлина 1887 року, де Спиридон Федорович знятий з дружиною та трьома дітьми: Костянтином (1887 р.н.), Юлією (1885 р.н.) та Надією (1883 р.н.). Саме з Карса військовий генерал, у підпорядкуванні якого перебував Спиридон Полуботко, сав клопотати перед царем у поверненні дворянського достоїнства своєму підопічному. Яка була реакція Сппиридона Федоровича на це, ми знаємо з Миколаївського переказу.
Невідомо, через які обставини Спиридона Федоровича було переведено з Карса до Ростова над Доном, де тут в його родині з’явилося ще троє дітей: Марія, Ніна і Валентин.
Як і в царські часи, совєцький режим не церемонився зі знаним родом: сина Спиридона Федоровича Валентина, 1923 р.н. було репресовано і відправлено в Карагандинський концтабір, у якому він помер в 1936 році. Ніна Спиридонівна в роки війни разом з чоловіком Іваном Черновим вимушена була втікати з відступаючими німецькими військами за кордон, бо її чоловік в часи окупації Ростова видавав колабораціоністську газету.
Марію Спиридонівну розстріляли німці в Новочеркаську в 1943 році, коли та перебувала в психіатричній лікарні. Ніна Спиридонівна дітей по собі не залишила. У заміжжі була двічі. Останній чоловік — Василь Корольов, невизнаний художник, випускник Брюсельської художньої школи. Своє життя Ніна Спиридонівна закінчила самогубством.
Костянтин Спиридонович, який помер 22 жовтня 1907 року, на своє щастя , не зазнав жахіть більшовицького режиму, його син Юрій Костянтинович хоробро воював всю війну і дійшов до Берліна.
Велику допомогу в написанні цього матеріалу мені подала завідувачка читальним залом Державного архіву Ростовської области Полуботко - Степаненко Наталія Олександрівна — праправнучка Спиридона Федоровича. Вона ж щедро поділилася світлинами з родинного архіву.
Само собою зрозуміло,що ростовські нащадки гетьмана знають легенду про його скарб, захований в надрах одного з банків Лондона, але ставляться до цього скептично. Іхню душу гріє одне : причетність до знаменитого гетьманського роду, чим вони дуже пишаються і ревно бережуть пам’ять про славного предка.
Von Großeltern zu Enkelkinder
