| Seit 18. August 2010 musst du angemeldet sein, um Seiten in Rodovid (außer der Rodovid Engine) zu bearbeiten. |
Іван Тимофійович Лисянський b. 10 April 1926
Aus Rodovid DE
| Sippe (bei der Geburt) | Лисянські |
| Geschlecht | männlich |
| Gesamter Name (bei der Geburt) | Іван Тимофійович Лисянський |
Ereignisse
10 April 1926 Geburt:
Anmerkungen
Народився Лисянський Іван Тимофійович 10 квітня 1926 року. В пошуках кращого життя, переживши голодомор, разом з батьками приїхав в 1934 році в село Вікторівку. Влітку працював разом з батьками в кооперативах, яких на території сіл Зелений Гай, Вікторівки, Макарівки було кілька, а зимою ходив до школи.
Вже з початку війни всіх чоловіків, молодих хлопців було призвано до армії. На початку серпня 1941 року в село прийшли румуни та кілька німців. Організувавши общину, примушували всіх працювати на фашистів. Заставляли рити окопи, розчищати дороги.
Після звільнення району радянськими військами в березні 1944 року, мобілізували тих, хто досягнув повноліття.
- Мене, - згадує Іван Тимофійович, - разом з односельцями Уманцем А.П., Зубенком В., Платіоновим П., Остапенком П.Т. 27 травня викликали до Доманівського райвійськкомату. З Доманівки нас пішки направили до м. Первомайська. Шлях до Первомайська проходив через село Староголовльове, нині Кузнецове. Дійшовши до села, ми зупинились на ночліг, щоб вранці продовжити шлях. Будучи так близько від дому, ми не змогли, щоб не забігти до батьків, попрощатися, побачитись з своєю дівчиною. Адже йшли ми на війну. Нас відпустили до ранку. Яка то була радість ще раз перед відправкою побачити своїх рідних, перекусити на дорогу. На ранок ми всі були в зборі, і о 6 годині вирушили в дорогу. Не хотілося думати про війну, про небезпеку, адже навколо буяла весна, пахучі китиці білої акації, що звисали з гілок, так і просилися взяти їх в руки, дурманили голову.
До вечора добралися до Генівки, а там вже до Первомайська. 29 травня прибули до військкомату міста, де пройшли терміново курс молодого бійця.
- Мене, - продовжує Іван Тимофійович, - після закінчення карантину зарахували до артдивізіону, вчитися на стрільця-навідника, Уманця А.П. та інших - в піхоту. Після закінчення навчання мене направили до м. Горького, де знову навчався, - на танкіста, став командиром гармати. Тут, в танковій роті, зустрів своїх земляків зі Щасливки - Шумеля Василя та Ступіна Павла. Ми чекали комплектування танкових екіпажів.
На початку 1945 року в одній танковій роті нас зі Ступіним П. направили на фронт, де ми потрапили в окремий танковий розвідувальний батальйон. Вже на території Німеччини нашим головним завданням було проведення розвідки, підтримка піхотинців-розвідників, подавлення кулеметного вогню фашистів.
Наш батальйон перебував увесь час на передньому краї фронту. В боях ми часто зазнавали втрат. В одному з боїв на підступах до Берліна втратили танк, багато воїнів було поранено. Дістав поранення в голову мій земляк Ступін Павло, був направлений до шпиталю.
Наближалась Берлінська операція. Від Одера до Берліна ми просувались швидко, хоч і були часті бої, атаки. Перед наступом на Берлін наш екіпаж зарахували в 1-й механізований корпус, командиром якого був Кривошеєв.
22 квітня ми перейшли в атаку. Німці чинили шалений опір, навіть переходили в контратаку. Та зупинити наші війська ніщо вже не змогло. 2 травня все місто раптово стало білим. З вікон, тріщин стін, дверей, підвалів виднілися білі полотна - це здавалися фашисти. Берлін впав.
Але війна на цьому не закінчилась. Групи озброєних гітлерівців бродили по території Німеччини, чинили напади на наші частини. Запам'ятався один бій вже 7 травня 1945 року. Під час привалу на нашу роту напала група фашистів. Вони озвіріло кидалися на наші танки, вели шалений вогонь. Ми в цьому бою не понесли втрат, а ось фашистів зупинили, частину взяли в полон.
- День Перемоги, - розповідає далі Іван Тимофійович, - я зустрів в лісі, недалеко від річки Ельби. 8 травня я почув у навушниках незвичний шум, гамір, викрики. Ми здогадались, що настав час Перемоги. Офіційно про Перемогу оголосив нам 9 травня командир 2-ої ударної танкової армії генерал С.І. Богданов.
На шикуванні біля бойових машин воїни зустріли звістку про Перемогу як найвищу нагороду за довгі роки кровопролитних боїв, великих втрат. Тут, на шикуванні, було передано подяки Верховного Головнокомандуючого від 2.05.1945 р. воїнам за взяття Берліна, всьому особовому складу нашого з'єднання, в тому числі і мені, молодшому сержанту Лисянському Івану Тимофійовичу.
Але не скоро судилося повернутися до рідного дому Іванові Тимофійовичу. Як одного з кращих командирів танка, його направили до м. Дрездена, в танкову школу, де він після закінчення курсів навчав військової майстерності молодих воїнів, що були призвані на службу в Червону Армію. І лише в середині 1948 року Лисянський повернувся до свого села, де на нього з нетерпінням чекали батьки, молодший брат, що збирався йти на службу в армію.
Невдовзі після повернення деякий час працював вчителем фізкультури в Зеленоярській, потім в Зеленогайській школах. Але доля розпорядилась по-своєму, так, що він пов'язав її з сільським господарством. Треба було відбудовувати село, господарство. Працював чесно, добросовісно, як і належить учаснику війни, завжди любив дисципліну і порядок.
З часом тут зустрів свою кохану, одружився, виростив двох синів. Сьогодні ветеран війни і праці Іван Тимофійович Лисянський на заслуженому відпочинку, має онуків, одному з них - Андрію якраз напередодні випускного вечора виповнилося стільки ж років, скільки було його дідусеві в червні 1944 року.
Von Großeltern zu Enkelkinder
