Ілля Миронович Ілько Серин Бутенко

Aus Rodovid DE

Ereignisse

Geburt eines Kindes: ♂ Марк Ильич Бутенко [Бутенки]

Hochzeit: ♀ Мария Варфоломеевна ? (Бутенко) [?]

16 Oktober 1899 Geburt eines Kindes: Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя, ♂ Андрей Ильич Бутенко [Бутенки] b. 16 Oktober 1899

Anmerkungen

Згадки

Іван Козуб у книзі "Доба і доля" згадує:

"Бувши дітьми, ми якось і не помітили, як ті милі і лагідні люди кудись зникли, а на їхнє місце вселилася родина Ілька та Марусі Бутенків. Проте на прізвище їх ніхто й не знав. Для всіх вони були Ілько Серин та Маруся Серя. Їхні діти - стигла дівка Одарка, доходжалий парубок Мишко та двоє менших, Соня та Марко, - теж Серині. Чому їх так звали, невідомо, та в селі те нікого й не цікавило. Сері - і край"

"Ілько Серин - дужий, гарної статури, із досить вродливим обличчям чоловік - був ледарем, яких світ не бачив. І жінку собі знайшов таку ж ледачу, а що вже брехливу - другої такої не знайдеш! Маруся й зовнішність мала відповідну - її пичка нагадувала мордочку якогось звірка з маленькими хитрими очицями.

Люди казали, що по одруженні він мав наділ землі десь до п'яти десятин, що для Капустинців було немало, але якось по-дурному збавив її, а сам спочатку наймитував, а потім заробляв харчі якоюсь дрібною роботою по дворах. Та й ця праця йому скоро обридла, почав старцювати, просив у людей Христа ради. Дружина його роками лежала на печі й лузала насіння або знічев'я тинялася по сусідах, випрошувала собі й дітям щось поїсти або сяку-таку одежину. Діти пішли в батьків. Недарма ж мовиться - яке коріння, таке й насіння. Одарка їхня нагадувала перезрілу диню, таке собі ледащо нікчемне, ходила по селу й нав'язувалася зайшлим парубкам, як тоді казали - "тягалася". Син Мишко виїздив з Капустинців і десь місяцями пропадав. Подейкували, що він займався недобрими справами, та чим саме - ніхто не знав. Менші - Соня та Марко - ходили немиті і нечесані. Ілько іноді наймався на сезонні роботи на Райгородську цукроварню. Коли він десь під Різдво повертався, у Серів починався бенкет. Серя оживала, злазила з печі й накуповувала всякої всячини: пряників, цукерок, оселедців, горілки. Купували щось і з одежі. У них починалася "масниця". Десь із місяць Сері нюхали добру нюхачку (спеціальний тютюн), об'їдались, обпивались, розтринькували зароблені гроші, не думаючи про завтрашній день. А завтра наступав для них "піст", і вони знову тинялися по сусідах, жебраючи, як старці. Отак вони й процвиндрили і свою землицю, і добре ім'я.

Клаптик Сериного городу й скибочка Йосипового клином улазили в наш город і були нам як болячка. Лише взимку 1917-1918 років батько таки купив ті дві смужки. Спочатку Йосип продав нам свій город за двісті карбованців, а невдовзі й Ілько продав нам садибу з хатою та повіткою, здається, теж за двісті карбованців. Ми чули, що він деякий час наймав хату в Капустинцях, а потім переїхав у Демки. Що спіткало цю родину в ті буремні роки - невідомо. Мишко, либонь, став революційним діячем."

Von Großeltern zu Enkelkinder