Фелікс Вадимович Волховський b. 6 Juli 1846 d. 21 Juli 1914

Aus Rodovid DE

Ereignisse

6 Juli 1846 Geburt: Мойсівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія

Hochzeit: ♀ Марія Антонова [Антонови]

Hochzeit: ♀ Aleksandra Chorzewska [Chorzewscy]

21 Juli 1914 Tod: Лондон, Сполучене Королівство

Anmerkungen

Фелікс Вадимович Волховський (псевдоніми: Ф.Полтавчук, А. Чепа, А. Чорний, Ів. Брут та ін.) (6 липня 1846, Полтавська губернія — 2 серпня 1914, Лондон) — визначний український діяч російського та міжнародного революційного руху, журналіст, письменник, перекладач.

Народився в українській дворянській сім'ї Волховських. Правнук Андріана Чепи, можливого автора «Історії Русів» та онук Валентини Андріанівни Волховської. Більшу частину дитинства провів на хуторі Чепурківка, який у середині 20-х років ХХ-го століття був об'єднаний з Воскресенським хутором і отримав назву Перше Травня, на згадку про одноіменного вірша Ф. Волховського Був одружений на Марії Антоновій та Олександрі Хоржевській.

Навчався у гімназіях Санкт-Петербурга та Одеси. Навчався на юридичному факультеті Московського університету. Покинув навчання через матеріальну скруту та політичні утиски. Займався самоосвітою працюючи в московських книгарнях. Видавав і поширював серед селян книги та революційні листівки.

Під час навчання в університеті був секретарем «Малоросійської громади» — українського студентського землятства[5] Був організатором «Рубльового общества» — революційного товариства, що мало на меті видання і розповсюдження серед селян просвітницької літератури. Вперше потрапив за грати у 1868 році. Вдруге — у квітні 1869 року. Утримувався два роки у московських тюрмах та у Петропавловській фортеці. Судився у справі «нечаєвців» у 1871 і отримав оправдальний вирок. До наступного арешту в 1874 році проживав у Одесі, працював секретарем міської думи, очолював одеську народницьку групу «чайковців». В січні 1878 року засуджений по «процесу 193-х» до висилки в Тобольську губернію. В 1889 році втікає через Японію у Канаду. У 1890 році на запрошення С. Степняка-Кравчинського переїхав до Лондона. Як свідчить лист Ф. Енгельса до Степняка-Кравчинського від 15 листопада 1892 року, Енгельс дуже приязно зустрів полтавця: «Дорогой Степняк! Не придете ли Вы вместе с г-жой Степняк, Волховским и его маленькой дочкой в четверг к нам обедать?»[6]

Український літератор. Писав українською[7], російською[8] та англійською мовами[9]. У 1893–1914 роках редагував журнал «Free Russia», «Летучие Листки». Автор поетичних та публіцистичних книжок[10],[11]. Переклав російською мовою «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського[12]. Російськомовні поетичні твори Ф. Волховського перекладала Леся Українка[13], інші українські літератори. Публікувався в англомовній пресі («Toronto Globe», «The World» та інших).

• http://www.t-skrypka.name/LUkrainka/LettersToVolkhovsky.html

Ему, "голубому", по цвету мундира, полковнику лишние заботы были нежелательны. На столе лежало еще незаконченное дело о побеге два года назад через Владивосток в Лондон участника "Большого процесса" Феликса Волховского. А сколько таких беглецов проследовали за границу из Сибири через Владивосток? Уж не "Красного ли Креста Народной Воли" рук это дело?

• http://books.teleplus.ru/read.php?PageNr=2&id=45840

Von Großeltern zu Enkelkinder