| Seit 18. August 2010 musst du angemeldet sein, um Seiten in Rodovid (außer der Rodovid Engine) zu bearbeiten. |
Дебор Каленикович
Aus Rodovid DE
| Sippe (bei der Geburt) | Калениковичі |
| Geschlecht | männlich |
| Gesamter Name (bei der Geburt) | Дебор Каленикович |
Ereignisse
Geburt: Литовське велике князівство
Hochzeit: ♀ Татарский (Каленикович) [Татарские]
Anmerkungen
Яголдай -это сын Сарая, владевший тьмою в Путивльском повете, в составе городов: Оскола, Мужеча, Милолюба и других. Этот Яголдай был женат на Зиновии Ельцовой ( АЮЗР, 1, №15), от которой имел двух сыновей : Романа и имя другого не известно. У Романа была единственная дочь за князем Вяземским, с которым сбежала в Москву. У без именного сына было несколько дочерей:одна за Дебром Калениковичем, другая за Михайлом Гагиным,третья за Федком Голончицем и четвертая за Кунцом Сенковичем. После бегства Вяземских, они разделили между собой Яголдаеву тьму. ( Акты Лентовича,1,№339).
Сараевичи как и Глинские, служилии военную службу господарю, за что и были пожалованы вотчинами ( так что Глинский остров Литовский может быть реальность, в фальшивках таких грубых и открытых ошибок не допускали) и попали в число Киевских бояр.Предполагаю, что остров Литовский перешел во владение Геевских, после разрешения всех споров за него среди Велавских.Солтановичи, как выходцы из Ягылдовичей, попали в Киевское боярство.
Судьба путивльского боярина Добра Калениковича вкратце освещена здесь, который как видно из предыдущих сообщений не имеет отношения к Тышкевичам:
О. В. РУСІНА (Київ) ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ЛОЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО У XIV—XVI ст.
...Так, путивльські бояри кінця XV ст відомі нам переважно за Іменами, а не за родовими прізвищами, що ускладнює з'ясування їхньої долі після 1500 р. До того ж при персоналізації боярства Путивльського повіту, що, як відомо, підпорядковувався Києву виникають додаткові труднощі, пов'язані з тим, що деякі з путивльців звуться в актах киянами, наочним прикладом чого є Дебр (Депр, Вепр) Каленикович, котрий 1497 р. у складі групи київських бояр отримав маєтност на Путивльщині (частину колишньої Яголдайовщини), що їх і покинуідесь на початку XVI ст., судячи з метричного запису про роздачу солі путивльським (!) боярам у 1509 р. ; однак у листах Василія III до Сигізмунда 1 (1511 p.), де йдеться, зокрема, про повернення Дебру Каленикович; дружини (котра через якісь обставини залишилася на Сіверщині), його знову звано киянином. Зрозуміло, що ця "двоїстість" путивльців перешкоджає відтворенню їх позиції у подіях початку XVI ст. З другого боку не виключено, що навіть ті місцеві бояри, чиї нащадки відомі на царській службі в XVI ст., не завжди вільно обирали свою долю. Зокрема, предком московських Жереб'ятичів, про яких згадує М. Кром , був, очевидно знаний за актами кінця XV ст. путивлець Сенько Жереб’ятич, котрий тривалий час томився у московському полоні й тільки згодом зголосився "бити челом в службу" Василію III (так само, як і путивльський намісник Богдан Глинський)...
Von Großeltern zu Enkelkinder
