Антоній Якович Волевач b. 1681 d. 1760
Aus Rodovid DE
| Sippe (bei der Geburt) | Волевачі |
| Geschlecht | männlich |
| Gesamter Name (bei der Geburt) | Антоній Якович Волевач |
| Eltern | |
Ereignisse
1681 Geburt:
1738 Geburt eines Kindes: ♂ Дмитрій Антонович Волевач [Волевачі] b. 1738
1760 Tod:
Anmerkungen
Село «Волевачи» (Волевачівка), Козелецкого района Черниговской области названо по фамилии его бывших владельцев из рода Волевачей. Согласно источникам им владел Антон Волевач будучи есаулом Переяславского полка, административным центром которого был город Остёр.
При создании реестра малороссийских казаков во второй половине XVI века впервые упоминается Тихон Фёдорович Волевач из «старинной покозаченой шляхты» проживающий в Чигирине и имевший в потомственном владении земельные собственности на Левобережье Днепра. Многие из этих владений обозначаются им как «предковские» (то есть приобретённые как минимум прадедом), некоторые были куплены его дедом Яковом Волевачом около 1480 года у некоего Ивана Безмольного - все владения Тихона заключали в себе сёла, хутора, сенокосы и лесные участки на довольно обширной площади. Его сын, Иван Волевач (1585?-1653?) обозный Войска Запорожского и участник восстания Богдана Хмельницкого, оставил после себя завещание со списком своего имущества, чем является самым выдающимся членом рода. В середине XVIII века упоминается внук Ивана, Антон Волевач, которому достались земли, приобретённые ещё Тихоном Волевачом. Согласно историческим фактам земли между Днепром, Цыбульником и Ингульцом до 1390-х годов были практически "диким полем" и находились во власти кочевников вплоть до завоевания их Витовтом.
Маємо інформацію щодо онука заповідача Антона Яковича Волевача (1681-1754-ран. 1760). Він розпочав козацьку службу в Миргородському полку з 1700 р. значковим товаришем [10, с. 19], згодом став сотником потоцьким (1711 - 1721) та 1-м осавулом полковим миргородським (1721 - 1738). У 1722 р. отримав від полковника Апостола 11 дворів в м. Поток [11, с. 12]. 25 лютого 1716 р. купив у товарища Потоцкої сотні Гната Лепенка острів над Кам’янкою напроти устья р. Псла на тому березі Дніпра. 5 березня 1724 р. купив у Грицька Федоренка садок у Курилівському байраку. 9 січня 1728 р. купив у Андрія Фесуна половину острова на Дніпрі напроти Кам’янки. 2 березня 1728 р. купив у мешканців потоцьких Кирила Перевозника та Фекли Тимощихи половину острова на Дніпрі вище Кам’янки. 12 січня 1728 р. отримав стверджуючий універсал полковника миргородского Павла Апостола на куплені володіння тому березі Дніепра. Був в кримському поході (1735), під Азовом (1736) [12, арк. 28], в кримському поході (1737) [12, арк.29]. Абшитований полковий осавул (17381742-?) [13, арк. 4].
8 червня 1735 р. отримав свідоцтво від гетьманші Уляни Апостолової, що володіння Антона Волевача (ліс Плоский від вершини Цибульника між річками Г овнянкою, Інгульцем й Макарівкою) його дідизні.
У 1741 р. на тому боці Дніпра на р. Омельничку мав хуторець з сіножатями й при ньому. До 1752 року на спадкоємних грунтах при Цибульнику А.Волевач тримав сільце Волевачівку. Пробував повернути інші володіння на річці Макарисі, Малому Інгульці і Говнянці, з-за через що мав періодичні суперечки з старшиною Власівської і Криловської сотень [14, арк. 64]. У 1748 р. володів с. Волевачівкою.
Відомі купчі родини Волевачів 1615 і 1630 рр., які були опубліковані І.Каманіним [15, арк. 13].
Отже, наведений заповіт - це найнадійніший історичний матеріал для характеристики епохи у яку жив генеральний обозний Іван Волевич.
Понеже прибивши к нам, пан Антон Волевач [*], асаул полковий миргородский просим нас, даби ми о лесе его, прозиваемом Плоском з околичностию и грунтами, як добре от давнех лет ми знаем, видали ему писменное сведителство. То ради на потребование его чрез сие обявляем, что уже тому болше пяти десят лет деется, як сведоми ми же, помянутий лес, прозиваемий Плоский, которий на урочищи от вершини Цибулника между речками Говнянкою и Ингулцем и Макаровкою найдуется, ест властний его, пана Антона Волевача, асаула полкового миргородского, в надследствие от деда и отца его доставшийся ему, в якоем лесовом грунте за позволением покоиной матки его, пана Волевача, покойной Воливачевой, пасека наша чрез тридцать лет содержалась. Да и дерево на всяки мелкие потребности с того ж лесного грунту за ведомом еи ж, пане Волевачевой, нами употреблено било. И в том, что више помянутий лес со всеми доно приналежимостми, его, пана Волевача, есть властний дедизний и отеческий, нам болше от пяти десят лет сведомий, то при имени и печати нашей сие сведителство писменое ему, пану Волевачу, асаулу полковому миргородскому, от нас дано в Хомутце, 1735 году, юня 9 дня.
Я, Улианна Апостолова гетманова
По приказу ясне вельможной сие сведителство писал и подписался дому ея ясне велможности писец Герасим Сеперович. /Место печати/
Von Großeltern zu Enkelkinder
Hochzeit: ♂ Дмитрій Антонович Волевач
