Діонізій Марко Лукашевич b. 12 Juni 1904 d. ~ 1975

Aus Rodovid DE

Ereignisse

12 Juni 1904 Geburt:

28 August 1927 Hochzeit: Мишин, ♀ Софія Григорців (Лукашевич) [Григорціви] b. 30 Dezember 1906 d. 16 August 1957

1928 Ordinierung:

1928 - 1930 Beruf : Вістова, Калуський повіт, адміністратор парохії

30 Oktober 1928 Geburt eines Kindes: ♂ Олександр Модест Лукашевич [Лукашевичі] b. 30 Oktober 1928 d. 15 März 1951

22 November 1929 Geburt eines Kindes: ♂ Мирон Андрій Лукашевич [Лукашевичі] b. 22 November 1929 d. 15 März 1951

1931 - 1936 Beruf : Церквіна, Долинський повіт, адміністратор парохії

27 Januar 1931 Geburt eines Kindes: Петранка, ♂ Іларіон Костянтин Лукашевич [Лукашевичі] b. 27 Januar 1931 d. 15 März 1951

1932 Geburt eines Kindes: ♀ Дарія Лукашевич [Лукашевичі] b. 1932

1934 Geburt eines Kindes: ♀ Віра Лукашевич [Лукашевичі] b. 1934

1938 - 1942 Beruf : Поршна, Львівський повіт

1938 Geburt eines Kindes: ♀ Ліда Лукашевич [Лукашевичі] b. 1938

18 Oktober 1938 Geburt eines Kindes: ♀ Наталя Лукашевич [Лукашевичі] b. 18 Oktober 1938 d. 22 März 1939

1942 - 1949 Beruf : Сороки, Львівський повіт, парох

1943 Geburt eines Kindes: ♂ Зиновій Денисович Лукашевич [Лукашевичі] b. 1943

1945 Geburt eines Kindes: ♀ Ірина Лукашевич (Лащевська) [Лукашевичі] b. 1945

1949 Anderes Ereignis: арештований і вивезений

~ 1975 Tod:

Anmerkungen

Вибір випав на сім'ю священика Дениса Лукашевича, що в той час був парохом у с.Сороки-Львівські біля Львова. Сам о.Денис і його сини мали зв'язок з підпіллям. Завдання полягало у тому, щоб якось переконати певну ланку у підпіллі, що необхідно вбити Я.Галана як зрадника. Звичайно, це мало би вигляд наказу згори. Майже неможливим є, щоби такий наказ дали чи то Головнокомандувач УПА Роман Шухевич — «Чупринка», чи Крайовий провідник Осип Дяків — «Горновий». Такі замахи не практикувалися, бо за ними ішли масові арешти, дискредитація підпільного руху, а користі ніякої. Залишається — наказ з-за кордону. В той час повітрям вже перекидалися в Україну агенти МГБ під виглядом кур'єрів. Інша річ, як можна виконувати такі «накази», що не апробовані місцевими провідниками. Тут вибір на організатора замаху випав на Брюховицького (чи Новояричівського) надрайонового провідника Романа Щепанського — «Буй-Тура». Чому якраз на нього? Він з усіх надрайонових провідників був найближче до сім'ї Лукашевичів (можливо, і раніше зналися), та й від Львова він був недалеко.

Напевне, була ще якась, поки що скрита, причина. Якби був дозвіл на перегляд його слідчо-судової справи (а він — не реабілітований), то напевно розкрилося б всього далеко більше. Як би там не було, Щепанський зіграв тут не найкраще, якщо не сказати гірше. Що ж, у світі всяк буває. Йшла підготовка до замаху. Було залучено досить людей, в т.ч. і сини о.Дениса — Іларій, Мирон, Олександр. Сам о.Денис можливо і не знав, що готується замах і, принаймні, не був ініціатором його, як це зображали большевицькі писаки.

Цього на перший раз було достатньо, щоби готувати процес, де обвинуваченими мали бути о.Денис і його сини. Слідство старалося змусити Іларія взяти вину за виконання вбивства повністю на себе, а о.Дениса за організацію. Про це свідчать протоколи допиту. Не біда, що не зловлений Щепанський і його друзі-підпільники. Для такої справи вистачає показати перед світом апологетів Ватикану (хоча о.Денис прийняв православ'я), які не зупиняться ні перед чим, щоби догодити йому, в т. ч. і перед вбивством. Справа з Лукашевичами для слідчих була ясною у всіх відношеннях. До сім'ї був приставлений вклинений у підпілля агент МГБ, який знав не тільки все про сім'ю, а й про людей, які мали дружні відносини з сім'єю. Почалися їхні арешти, благо є за що зачепитися. З Києва й інших міст були прислані слідчі для ведення слідства.

Та Лукашевичів не вдалося заломити. Одному тільки Іларію можна було закинути щось суттєве, бо був присутній при замаху. Отцю Денису після півторарічного слідства зуміли інкримінувати тільки передання у підпільний фонд грошей з церковної каси. Мирон і Олександр виявилися тільки заручниками у цій справі, бо фактично могли закинути їм тільки зв'язок з деякими підпільниками. До справи Дениса Лукашевича долучили справу письменниці О.Дучимінської, доброї знайомої сім'ї Лукашевичів, і справу його сестри Галини Левицької, дружини о.Ярослава Левицького, пароха с.Гряди біля Львова.

До справи братів Лукашевичів долучили справу Томи Чміля. 4 січня 1951 р. відбулося засідання Військового Трибуналу, який засудив Іларія.Мирона і Олександра Лукашевичів і Тому Чміля до смертної кари. Якщо вірити документам, то вони були розстріляні 15 березня 1951 р. Чомусь не чекали на зловлення справжнього виконавця, щоб об'єктивно вияснити проведення замаху. Є на це відповідь. Справжнього вбивцю не можна було давати на суд, бо це був емгебист, а нареченого вбивцю Михайла Стахура теж не можна, бо був би справжній конфуз. Потім 26 травня 1951 р. був суджений Денис Лукашевич, 16 жовтня 1951 р. — Михайло Стахур, а 5-13 жовтня 1954 р. — Р.Щепанський. Замість одного відкритого «світового» процесу над Ватиканом, УГКЦ і ОУН вийшло аж чотири закриті процеси (не можна-бо вважати відкритим процес над М.Стахуром, на який були запрошені «свої люди», які повністю затемнили цю справу).

«Генеральному прокурору СССР Руденко от з/к Лукашевича Дениса Модестовича 1904 г.р. ст.54-1 «а», 20-54-8,11 срок 25 лет, конец срока 1974 г. бриг. Бекера, барак 11. Жалоба 26.5.1951 г. я был осужден Областным Львовским Трибуналом. Сам я к статье восьмой никакого отношения не имел. Генеральный прокурор сказал мне 14.5.51 г., что статья восьмая у меня за слова, которые я будь-то бы сказал: «Др.Костельник изменник Ватикана». Тогда я заявил Генеральному прокурору, что этих слов я никогда не говорил, и я могу дать свидетеля, что этих слов я никогда не говорил. Всегда противился убийству людей, считая жизнь самым большим добром на земле. В моих допросах должно быть записано, что я всегда противился терактам. Мой следователь майор Куценко против моей воли вписал эти слова в допрос, обещая исправить их во время подписания двухсотой статьи. Во время подписания двухсотки после 14 месяцев тюрьмы я был в таком состоянии, что даже ничто не читая, подписал протокол двухсотки, чтобы только уехать с тюрьмы в лагерь. Мне жалко жены и пятерых детей. Почему должен нести наказание за преступление, которого я не совершал? Я уверен, что высокий Орган справедливости СССР снимет восьмую статью с меня, и тем-самым облегчит мою судьбу и моей семьи. 14.5.51 следователь майор Устименко обещал дать мне свидание с сыном — а я до сих пор его не видел и ни я, ни жена моя не знаем и живут ли. Прошу улегшить их судьбу. На очных ставках с тремя сыновьями я видел и слышал, как они со слезами в глазах осуждали свои преступления. После пяти лет тяжкого наказания прошу разрешить им писать письма к их матери в Хабаровском краю, городе Бикин, ул. Подгорного № 8ДЗУ559, Лукашевич Софии Мелентьевной, как писано в правилах для лагерей со строгим режимом. Прошу не отказать моей просьбе. У меня очаговый туберкулез легких и гипертоническая болезнь.

Лукашевич Денис Модестович».

На скарзі є печатка: Прокуратура СССР, 20.12.54 г. ОЖ.

Тепер про обвинувачення о.Дениса Лукашевича. Взяття під варту о.Дениса і обшук в його помешканні і господарстві було вчинено вже 29 жовтня 1949 р. Було описане майно. Дружина о.Дениса вимушена була взяти на себе зобов'язання не псути і не продавати своїх речей і домашніх тварин. Перший протокол допиту датований 5 листопада 1949 р., а ордер на арешт — аж 12-им. Як бачимо, два тижні о.Денис був у «підвішеному» стані: одночасно і в тюрмі, але ще і не арештант, бо немає ордера на арешт. Таке траплялося дуже часто у совєтській, з дозволу сказати, юриспруденції. При обшуку знайшли 44 листівки, про які о.Денис заявив, що не знав про їх існування. Що ж робилося у них два тижні? Офіційно не сказано нічого, але з певністю можна сказати, що в той час відбулася згадана вже провокація і о.Денис «оброблявся» як фізично, так і морально для того, щоби визнав себе організатором замаху на Я.Галана. Не дивлячись на ніщо, таким себе не визнав. На першому допиті 5 листопада 1949 р. виступає ще не як арештований, а як свідок. Розказує про свою родину. Є доречним подати перелік сім'ї і родини:

1. Дружина Лукашевич Софія Миколаївна, 1906 р.н., уродженка с.Іспас Коломийського р-ну тодішньої Станіславівської обл;

2. Син Олександр, 1928 р.н., студент 4-го курсу медінституту;

3. Син Мирон, 1929 р.н., студент 3-го курсу сільськогосподарського інституту;

4. Син Іларій, 1931 р.н., студент 3-го курсу лісогосподарського факультету Львівського сільськогосподарського інституту;

5. Дочка Дарія, 1932 р.н., учениця 8-го класу, вчиться у Львові;

6. Дочка Віра, 1934 р.н., учениця 8-го класу, вчиться у Львові;

7. Дочка Ліда, 1938 р.н., учениця 5-го класу в с.Сороках Львівських;

8. Син Зиновій, 1943 р.н.;

9. Дочка Ірина, 1945 р.н.;

10. Рідна сестра Лукашевич Марія Модестівна, статистик у клініці медінституту, проживала у Львові по вул. Різьбарській, 3;

11. Рідний брат Лукашевич Йосиф Модестович, 1907 р.н. Виїхав у 1944 р. із с.Ляшки Горішні Ходорівського р-ну тодішньої Дрогобицької обл. до Австрії;

12. Рідна сестра Левицька Галина Модестівна, 1912 р.н., замужем за священиком Левицьким Ярославом Миколайовичем, парохом с.Гряда тодішнього Брюховицького р-ну Львівської області;

13. Рідна сестра його дружини Слиж Меланія Мелентіївна, 1902 р.н., замужем за священиком Слижем Миколою у м. Жидачеві колишньої Дрогобицької області;

14. Рідна сестра дружини Мінейлюк Стефанія Мелентіївна, 1904 р.н., проживає у Коломийському р-ні тодішньої Станіславської області;

15. Тітка Бабій Єлизавета, 1870 р.н. проживає у Львові, по вул. Менжієвської, 16, пенсіонерка;

16. Брат дружини Григорців Северин Мелентійович, 1918 р.н., інженер-хімік, працював на шкірзаводі і в 1944 р. виїхав на Захід.

...

Священик Денис Лукашевич закінчував свій термін у Мордовії в середині 70-х років, я там його знав. То він розповідав, що, зокрема, розстріляли його молодшого сина Мирона, шістнадцятирічного, котрий був абсолютно ні при чому, абсолютно. А Іларія звинувачували, що нібито він брав участь у цьому вбивстві.

• http://oun-upa.org.ua/articles/vasylko.html
• http://2000.net.ua/2000/aspekty/amplituda/15077
• http://militera.lib.ru/h/sb_neotvratimoe_vozmezdie/18.html
• http://archive.khpg.org/index.php?id=1362686603

Quellen

1. ↑ Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Львівської архиєпархії. — т.2. — с. 279 -

Von Großeltern zu Enkelkinder